Раптова загибель людей у різних катастрофах – трагедія літака МАУ в Ірані, смертельні ДТП, пожежі, обвалення будинків, вибухи тощо – на жаль, стали буденністю нашого життя, а для тих, хто втратив у них своїх рідних і близьких – справжнім пеклом.
Пережити таке горе не кожному під силу. Ми знайшли дівчину, у якої в аварії загинула вся родина. Вона досить швидко адаптувалася до життя. Як вдалося їй подолати горе, хто був поруч та як склалася її доля – у нашому матеріалі.
Історія однієї трагедії
Молода поетеса Поліна Г. в одну мить втратила всю родину – батька, матір, а потім і 14-річного брата.
21 квітня 2019 року на порожній трасі під Конотопом Сумської області п’яний водій не впорався з кермуванням і врізався в машину, в якій були члени її сім’ї. Батьки загинули на місці. А молодший брат ще майже місяць боровся за життя.
Хлопчика з численними переломами та пошкодженнями внутрішніх органів забрали до реанімації місцевої лікарні, а потім перевезли до Києва в Охматдит. За 25 днів він помер, не приходячи до тями.
– На момент трагедії я й так була у депресії, займалась із психотерапевтом. І це все просто розбило увесь тонкий світ, що відбудовувався. Ніби життя тріснуло і значна частина зникла. Спочатку триматись допомага лише думка про те, що брат живий, що йому потрібна допомога і, врешті-решт, адекватна сестра. Коли ця думка зникала – починалася істерика, – розповіла дівчина про те, що пережила у ті тяжкі дні.
Хто був поряд
З родичами у Поліни завжди були прохолодні стосунки, бо давно переїхала в інше місто. Проте близька людина все ж була – це мамина сестра, її хрещена.
Але найбільше підтримували друзі, які навіть влаштували масштабну акцію для порятунку її брата, залучивши відомих письменників. Вони провели кілька заходів у Києві, Харкові, Львові та Чернівцях, допомагали збирати кошти, влаштували ефір на Громадському радіо.
– Кілька тижнів я взагалі не ночувала вдома – тільки у друзів, щоб не лишатися на самоті. І, мабуть, саме тому вдавалось хоч якось соціалізуватись, бо хотілось забитись кудись і плакати, – розповіла вона.
Психолог, багато роботи та внутрішня сила
Поліна продовжувала зустрічі зі своїм психологом, а потім змінила спеціаліста. Нині вона завершила курс психотерапії, проте зізнається, що не відчуває повного відновлення.
За її словами, минуло вже більше року, але щовечора засинає зі сльозами, а зранку дивиться на спільне фото з магістерського випускного.
– Посеред дня можу “зависнути” і згадувати якісь моменти. Але робота, зобов’язання не дають багато часу на розслаблення. Тому доводиться пересилювати і включатися в життя. На жаль, чи на щастя, ніхто не знає, як правильно адаптовуватись після загибелі усієї сім’ї, – зізнається вона.
Тому вважає, що найбільше їй допомогла внутрішня сила, хоча трохи й сумнівається в цьому – “мабуть, щось всередині не дало втратити себе і життя“.
Дівчина каже, що не дали потонути у розпачі та горі й безліч проблем, які потрібно було вирішувати.
– Я дуже довго прокидалась зранку з думками: чому я живу у світі без них? І, що найстрашніше – не знаходила відповіді. Мені інколи писали знайомі, друзі або взагалі незнайомі люди, що захоплюються моєю силою. Це, мабуть, якийсь внутрішній комплекс відмінниці навіть у такі ситуації не давав розпастися, – розповіла Поліна про свої переживання.
Життя після трагедії
– Я живу, і це вже добре (посміхається). Я змінила роботу, бо моя колишня компанія вважала, що нічого особливого в моєму житті не трапилось. Тому я продовжую працювати вже у новій сфері, розробляю свої літературні проекти, продовжую інколи писати вірші, – оптимістично розповідає Поліна.
А ще, за її словами, за цей важкий рік вона пройшла курс літкритики, написала рецензію для порталу ЛітАкцент, встигла попрацювати з телебаченням Торонто і планує ще один масштабний проект.
– Тобто намагаюсь більше заповнити час, щоб не думати та не плакати, – підсумувала дівчина.
А людям, які опинилися у схожій ситуації, не береться давати поради, бо ніхто не знає, як правильно проживати це горе.
– Якщо хочеться плакати – плачте. Хочеться сміятися – смійтесь. Наші близькі завжди поряд з нами, поки живе наша любов до них! – додала Поліна.
Фото: pixabay.com
У моєму житті теж була дуже сумна історія. Родичка втратила єдиного 13-річного сина. П’яний чоловік на авто збив скутер, на якому він їхав з товаришем. Молода жінка замкнулася у собі і за кілька років померла від серцевого нападу.
Тому часто задаю собі запитання: як правильно поводитися тим, хто став свідком горя, як допомогти подолати біль від втрати таким людям, як Поліна, і водночас не зашкодити? Відповіді знайшла у психолога та психотерапевта Олега Следя.
Фото: Олег Следь
– Якщо людина хоче жити в цьому горі, ми не завжди маємо вплив на її вибір. Це коли ми говоримо про найбільш крайній випадок. Якщо ми говоримо про якесь певне втручання взагалі, коли така людина не хоче, щоб з нею були, слухали її, разом поплакали, у психології це називають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), – пояснив він у коментарі Фактам ICTV.
Следь розповів, що такий розлад виникає у людини через певну травму або горе, яке сталося в її житті.
За даними МОЗ, в Україні близько 8% чоловіків та 20% жінок, що пережили травматичні події, мають ПТСР. Якщо нічого не робити, це може закінчитися руйнацією стосунків, здоров’я і навіть життя.
Цей стан, за словами психолога, може проявлятися через різний час після трагедії. Він має певну структуру проживання – починатися з якогось явного стресу, а потім переходити до глибинних переживань, які дійсно можуть вплинути на фізіологію, тобто закінчитися смертю.
Читайте:
Як не піддатись паніці та тривозі через коронавірус — поради психолога
Репетитор для школяра — потрібен чи ні: поради психолога
В Україні немає культури щасливого життя. Психолог про те, як продовжити молодість
Як допомогти людині з ПТСР
Не нав’язувати, що робити, нічого не рекомендувати, бо людина й так переповнена горем – це інструменти, які можуть використовувати не тільки психотерапевти.
– Поради можуть погіршити стан. Тому найбільша допомога в такій ситуації – бути поряд, слухати, відповідати: так, я розумію тебе, я з тобою тощо. Навіть є такий вираз: Ми можем разом поплакати. Тобто навіть говорити не треба. А просто прийти і зробити це разом. Коли показуємо, що ми поряд, що ми є – це вже допомога. Можна навіть помовчати, – радить психолог.
Скільки часу піде на повернення до нормального життя
Це дуже індивідуально, бо залежить від того, який рівень травми ПТСР, глибина травми. Але зазвичай така проблема забирає чимало часу.
– Це довготривала терапія, від 50 сеансів, тобто хоча б раз на тиждень. Це приблизно рік, щоб нормально вийти до якогось нормального ресурсного стану, – розповів Следь.
Водночас він наголосив, що відновлення за рік можливе, якщо людина не сидить у цій травмі весь час – кожному потрібен свій темп, тривалість роботи над тим, щоб вона відчула певну безпеку.
Чи завжди психолог може допомогти
Це залежить від бажання самої людини і, звичайно, від кваліфікації фахівця. Проте допомога психолога не завадить.
– Я не сумніваюся в силах людини, що вона може впоратися. Проте людина з ПТСР зазвичай не може звернутися до спеціаліста, бо вона перебуває у стресі. Можуть спрацювати різні страхи та захисні реакції. Для цього є близькі люди, – зазначив психотерапевт.
Навіть якщо їй не вдається переконати піти до спеціаліста, вони самі мають прийти до психолога, щоб принаймні попрацювати зі своїми реакціями поряд з цією людиною.
– Це може бути досить ефективно. Ті, кому вони небайдужі, набувають певних навичок, як з цією людиною бути, – підсумував Следь.
Валентина Летяк
Джерело:
fakty.com.ua
