Постійно просять: розкажи якийсь прикол. Думають, що комік мусить завжди бути веселим. Тоді й до столяра треба так: «Ану, зроби якийсь стіл!»
Мені люди довіряють. Не вважають злим, бо я великий. А такі злими не бувають.
Батьки дали мені багато любові. Бо хто міг дати щось матеріальне в дев’яностих? Їздили в село Бондарівку до прабаби Марії. Там об’їдалися шовковицею, весь писок був фіолетовий. А на горіху мали космічний корабель – гілля дерева сплелося чудернацько. Дитинство було добрим і безтурботним. Може, тому і я такий.
У Млинові було три школи. В одній працювала мати. Щоб не було розмов, мене відправили в іншу. І добре зробили.
Любив стрибати з моста в річку. Одного разу так наткнувся на палю. Відтоді боюся не відчувати дна.
Я – гуманітарій. Усе, що пов’язано з цифрами, формулами – вища матерія, якої не розумію.
У нас красива мова. Як можна не читати українською? Свідомо відмовлятися розмовляти нею – це серйозний злочин.
Не варто унітаризувати Україну. У нашій різності багато кайфового. Люблю визначати за діалектом співрозмовника регіон, з якого він родом. Подобається вишукувати цікаві слова, риси характеру, одяг. Хочу, щоб Україна була різною, але щоб усі її любили.
Ми – нація, яка любить страждати. Це через глупість і страх зізнатися собі, що в наших бідах є і наша вина.
Якщо річ німецька, то вона вже якісна. Польське – точно краще за українське. Хоча чим воно може бути краще? Для чого цей комплекс меншовартості?
В українців ніколи не було соціальної дистанції. Ми любимо гуртуватися. Подивіться, як у нас святкують. Музика грає, столи ломляться від наїдків, усі веселяться. Цього не позбудемося ніколи.
Друг розповідав, як під час Євро-2012 Донецьк був заповнений синьо-жовтими прапорами. Гордимося, що ми – українці, коли маємо велике свято. Але щойно воно закінчується, забуваємо. Змінити ситуацію можемо лише культурними надбаннями, а не комендантською годиною.
Вивчився на політолога. Але цим займатися не хочу. У нас і так багато експертів. Сенс вклинюватися поміж них зі своєю думкою? За мене вже все сказали.
Не хочу нічого такого, чого не можу зробити.
Вдосконалення не має меж. Я не можу стати найкращим коміком на планеті. Бо все суб’єктивне.
Наш народ уміє сміятися, зокрема – над собою. А це архіважко. Маємо унікальну форму – віршований гумор, співанки. Жартуємо так, щоб нікого не образити. Анекдоти про єврея, німця і росіянина – це вже радянське надбання.
Дружина образилась, бо їй приснилося, ніби я зрадив. Ну от як це не використати у виступі? «Дурак!» – казала.
Мати не пам’ятає, який священник мене хрестив – греко-католицький чи православний. Баба якогось привела. Але я – християнин. Співав у церковному хорі.
Християнство не вчить нічого поганого. Але ми не можемо жити за одним лише законом Божим, є ще закон світський. Хоча часто вони не суперечать одне одному.
Є багато богів. Знаю про це, бо ж закінчував філософський. Але кожен думає, що лише його бог єдиний і справжній.
Вірю в загальний порядок речей. Це не абсолютний фатум. Але все відбувається так, як треба. Навіть коли думаємо, що все не так.
Не хочу, щоб після смерті мій труп закопали в землю. Хочу, щоб із праху проросло дерево. У Львові немає крематорію, але варто над цим замислитися. Це був би прекрасний стартап.
2050-го можна буде полетіти на Марс? Навряд чи скористаюся цим. Мені вже й їхати далеко не захочеться.
Сумної старості не хочу. Буду старим бородатим жуліком. Намовлятиму внуків робити пакості, а сам ходитиму і казатиму всім: «Боже, як так можна дітей виховувати?!»
Закохувався в садочку, школі, університеті. Це ніби спалах, але можна швидко перегоріти. А любов – всеосяжна. Включає в себе велику кількість почуттів і відчуттів. Ту ж закоханість, потяг, повагу, бажання дарувати безпеку та спокій. Впевнено можу сказати, що люблю дружину.
Було б добре, якби мої діти знали три мови, окрім української. Російська в цей перелік не входить.
Іра щира та ніжна. Подобається, як вона дивується елементарним речам. Були на пікніку, я розрізав редиску, та всередині виявилася рожевою. «Ану, покажи! Правда, рожева редиска!» – не могла заспокоїтися.
Точно пам’ятаю дати двох уній: Люблінської – 1569 рік та Берестейської – 1596-й. Знаю, коли Ядвіга і Ягайло одружилися – 1386-го. Якось врізалось. А от із днями народжень, річницями – не склалося.
Порахував – щоб за життя використати мільярд доларів, потрібно щодня витрачати по 35 тисяч. На що?
Буває, йду вулицею, назустріч якийсь перехожий кричить: «О, Жогло! Передай привіт Притулі!» Обов’язково переказую: «Сергію, тобі чувак із кульком просив привіт передати». Притула відповідає: «Дякую. Побачиш його ще раз – теж передай». Маю таких привітів десь 40.
Хотів би прожити достатньо. Але не хочеться собою когось мучити й обтяжувати.
Мати каже, що я «гейла-лейла». Такий розгільдяй у всьому. Але можу зібратися і стати серйозним, коли це потрібно. Тим собі й подобаюся.
Маю за собою грішок. Під час карантину зайшов у магазин без маски, забув. Мене не вигнали, навіть зауваження не зробили. Але це мучить. Кожен повинен починати із себе.
×
Джерело: gazeta.ua
