— Структура економіки України за 29 років незалежності стала значно примітивнішою. Набула сировинного характеру, хоча раніше була промислова, — говорить економіст Борис Кушнірук, 54 роки.
— За майже три десятиліття суттєво наростили продуктивність праці в аграрному секторі. В економіці зросла частка торгівлі та послуг, що характерніше для країн із ринковою економікою. Розвинулася банківська структура, розрослася туристична галузь.
У чому переваги та недоліки сировинної економіки?
— У сировинної продукції низький рівень доданої вартості. Дохід населення за такої економіки мізерний. Крім того, сировинна галузь залежить від ситуації на зовнішніх ринках. Якщо ціни там зростають, то коштів у країну надходить більше. Якщо падають — менше. Це впливає не тільки на доходи населення, а на надходження коштів у бюджет, експортну виручку, курс валют. Бо це неможливо контролювати. Тому переваг від сировинної економіки для України жодних. Необхідно відмовлятися від неї.
Політики постійно заявляють, що потрібно відновлювати промисловість. Які нові підприємства треба Україні?
— Однозначно необхідно сприяти розвитку промисловості. Нам потрібні нові підприємства з вищим рівнем переробки, продуктивності праці та зарплатами. Створювати їх на базі старих нереально.
Коли за роки незалежності українці почувалися багатими?
— Можна сказати, що найпривабливішим для українців був період 2005–2007 років. Тоді доходи населення стрімко зростали. Але є суттєва проблема. Покращення рівня життя досягалося за рахунок дешевого позичкового капіталу. Насамперед, це кредити підприємствам. Також міжнародні кредити, що брала Україна. Це не результат зростання продуктивності праці. Гроші, які беремо в борг, створюють ілюзію, що все добре. Борги в іноземній валюті з часом суттєво вдарили по українцях під час економічних криз. Зокрема, 2008 року. Це заклало проблеми, які вирішуємо досі.
Розгортається нова економічна криза. Наскільки вона небезпечна для України?
— Головний висновок із попередніх криз: залазити у валютні борги — це неправильно і ризиковано. Друге, що українці зрозуміли, — потрібно завжди мати резерви на випадок проблем. Водночас із 2007 року світ увійшов у цикл довгих змін, за яких реформується структура економіки. Тому майже постійно перебуває в режимі кризи. Особливо це ризиковано для української сировинної економіки. Для країн, де доходи вищі завдяки підприємствам із більшою доданою вартістю, перехідний період не такий болючий. Раніше прогнозував, що період змін триватиме до 2023–2025 років. Зараз стало зрозуміло, що доведеться чекати щонайменше до 2030‑го. Доти Україна перебуватиме в перманентному стані кризи.
Що радянського не вдалося викорінити в економіці, соціальній політиці, комунальній сфері?
— Українці досі покладають на державу завеликі очікування і сподівання. Хочуть отримувати соціальні пільги, мати дешеві комунальні тарифи, платити малі податки. Насправді, що слабша економіка держави, то менше вона може щось дати громадянам. Ми досі не реформували значні частини економіки. Це і комунальний сектор, і медична система. Поки що вони не відповідають тому, як це має працювати в ринковій економіці.
Які першочергові завдання стоять перед країною?
— Потрібно проводити реформи. Але треба розуміти, за рахунок чого це робити. Недостатньо пообіцяти українцям масштабне будівництво доріг у країні. Треба пояснити, які джерела фінансування подібних реформ. При цьому варто пам’ятати, що будувати дороги в борг — погана історія. З іншого боку, в нас не так проблеми з реформами і глобальними змінами, як з налаштуванням роботи певних сфер. Наприклад, формально митна система України працює як і в інших європейських державах. Проблема в тому, що в нас вона страшенно корумпована.
Потрібно провести податкову реформу. Але це не означає, що необхідно кардинально змінювати структуру податкових систем. Варто знижувати фіскальний відсоток ВВП, що необхідний для стабільного розвитку економіки. Це співвідношення обсягу коштів, які держава збирає через податки та перерозподіляє через бюджет. Очевидно, що країни, які розвиваються, зокрема й Україна, потребують фіскального відсотка на рівні не більше, але і не менше 30–32 відсотків. Менший перерозподіл не дозволятиме забезпечити реалізацію мінімальних безпекових і соціальних обов’язків держави. Маємо 42 відсотки. Також необхідно правильно налаштувати банківську систему. Поки що, на жаль, вона не сприяє розвитку економіки країни. Хоча формально для цього всі інструменти є.
×
Джерело: gazeta.ua
