Богдан НАЗАРЕНКО – голова Громадської ради при виконавчому органі Київської міської ради (КМДА)
Для голови Громадської ради при КМДА, виконавчому органі Київської міської ради, Богдана НАЗАРЕНКА надійним тилом є сім’я як в буквальному значенні, яка складається з дружини, донечки і синочка, так і фігурально – за смислом сім’єю є вся громадськість Києва, яка покладається на Богдана Станіславовича через різні представництва. Це не гучно сказано: покладається. Хто стикався з вирішенням різних нагальних буденних проблем міста, знає про небайдужість, рішучість і наполегливість БОГДАНА НАЗАРЕНКА та доведення ним будь-якої справи до позитивного результату.
Сім’я – це місце, де тебе зрозуміють і допоможуть, порадіють твоїм успіхам, а в разі невдачі скажуть: «Ми тебе любимо!»
Час переломної віхи історії країни
За таких кажуть: народився активним. Ще з шостого класу в школяра Богдана проявився хист до політичної і громадської діяльності. Він був політінформатором, ґрунтовно готувався, штурмував газети, приходив до однокласників озброєним різними цікавинками, новинами з інформаційного простору. Грав вистави, в тому числі на історичну тематику, в шкільному театрі. Писав вірші.
Коли прийшов час обирати майбутню професію, зупинився на фаху «вчитель історії і права». Вступав до Київського педагогічного інституту імені Горького. Покладався завжди на свої сили і кмітливість. Зачислили аж за третім разом. За першим – провалив екзамен з теми Другої світової війни. То ж зразу після такого провалу сімнадцятирічним пішов працювати з пізнавальними мотивами звичайним робітником в музей війни, будівля якого є одночасно п’єдесталом для монумента «Батьківщина-мати». За рік роботи освоїв все про битви.
Богдан НАЗАРЕНКО – киянин, хоча в документах про народження зазначено Донецьку область. Мати родом з Черкащини, з міста Звенигородка. А тато – з Донеччини, Старобешівського району, селища міського типу Новий Світ. Познайомилися батьки студентами в Києві, тут створили сім’ю. Та коли настав час пологів, мати гостювала тоді на Донбасі в чоловіковій родині. То ж в Богданові так своєрідно поєдналася Україна.
Студентські роки Богдана випали на вікопомний переломний період розпаду радянської імперії і утворення Незалежної України. Розпочинав студентське життя 1989-го в Київському педагогічному інституті імені Горького, а вищу освіту здобув уже в 1994-му в Українському державному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.
В студентські роки при універі Драгоманова окрім основного фаху здобув ще три спеціальності: керівник театрального гуртка, інспектор охорони пам’яток історії та культури, інструктор шкільного туризму.
Грав в студентському театрі. Його активність заскалювала. Познайомившись з іншими молодіжними театрами, Богдан об’єднав їх в асоціацію аматорських театрів, які були при київських вишах, палацах піонерів чи потім будинках творчості. Театрали-аматори ходили одні до одних в гості, мінялися турами, організовували фестивалі.
Брав участь в археологічних розкопках. Описував їх для збереження в музеях.
Щодо шкільного туризму – водив дітей по Карпатах, з наметами, наплічниками.
Зайняв перше місце в альма-матер на Олімпіаді педагогічної творчості.
Був на факультеті капітаном команди «Що? Де? Коли?».
Працював пліч-о-пліч з людьми, які творили історію
За фахом Богдан попрацював буквально пів року, ще навчаючись на п’ятому курсі університету. Після закінчення навчання планував їхати викладати історію в село. Але громадська активність взяла верх. Вже студентом, на п’ятому курсі, набирався практичних навиків у виборчій кампанії, після якої народними депутатами стали Олександр Ємець і Артур Білоус. Відомим українським політиком Анатолієм Матвієнком була створена партія «Трудовий конгрес України». Туди й запросили Богдана працевлаштуватися. Він був у них першою штатною одиницею. Це був невеликий своєрідний клуб за інтересами, який переріс згодом у владну Народно-Демократичну партію.
З того часу і закрутила громадсько-політична робота.
Б. НАЗАРЕНКО працював пліч-о-пліч з людьми, які творили історію: Анатолій Толстоухов, Євген Кушнарьов, Іван Плющ, Олександр Ємець, Артур Білоус, Анатолій Матвієнко, Роман Безсмертний, Віктор Ющенко, Валерій Пустовойтенко, Анатолій Кінах… Як жартує Богдан Станіславович, він їм всім «підносив патрони». Писав протоколи, організовував з’їзди, прес-конференції, виборчі кампанії…
Євген Кушнарьов і два Анатолії Толстоухов і Матвієнко навіть побували на Богдановому весіллі.
Другиня Світлана
Богдан з Світланою познайомилися в День Незалежності України на Майдані Незалежності. Обмінялися телефонами. Наступного дня зустрілися і більше не розставалися. Після дворічного їхнього сімейного життя мама Світлани зізналася, що перед їх з Богданом зустріччю мамі приснився був віщий сон, в якому вона побачила ще не знайомого їй тоді майбутнього зятя.
Дружина Світлана – киянка в першому поколінні, мама родом з Житомирщини, тато – з Кіровоградщини. За першою освітою Світлана – фельдшер-лаборант, за другою – соціальний працівник, закінчила державний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Нині працює у Фонді соціального страхування. Була підприємцем, майстер з манікюру і педикюру. Раніше працювала педагогом-організатором в підлітковому клубі, який спеціалізувався на роботі з дітьми і молоддю з функціональними обмеженнями. Це було на Харківському Шосе. Шість років за сумісництвом займала посаду керівника реабілітаційного центру для дітей-інвалідів. Працювала в дитячій лікарні, санепідемстанції.
Богдан добре знає Київ. З дитинства жив на Лісовому масиві в Деснянському районі, закінчив тут 147 школу. Створив газету «Наш дім – Лісовий масив» і однойменну громадську організацію. Потім з дружиною Світланою мешкали на Оболоні. З 1999 року проживають на Позняках в Дарницькому районі.
Дочка Дарина, 19 років, навчається на другому курсі на факультеті економічної логістики в університеті «КРОК»
Син Іванко навчається в ліцеї-інтернаті №23 «Кадетський корпус» з посиленою військово-фізичною підготовкою Шевченківського району м. Києва, в якому є класи кадетів і класи панянок. Займається бальними танцями. Брав участь в Чемпіонаті України з бальних танців, в різних турнірах.
Чиновництво
Після штатної роботи в партіях Богдан НАЗАРЕНКО отримав досвід чиновницької діяльності, шість років очолюючи Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в Дніпровській районній держадміністрації міста Києва. Коли приступив до роботи, то в Центрі працювало всього 12 чоловік, а коли звідти йшов – то приблизно 350-400 чоловік – за рахунок об’єднання за ініціативою Б. НАЗАРЕНКА в один потужний позашкільний заклад всіх підліткових клубів, клубів за місцем проживання. По суті провів реформу. Всі приміщення облікували. Керівникам гуртків, організаторам надали статус, присвоїли категорії, їм стали зараховувати педагогічний стаж. Легалізували платні послуги за танці, карате, бокс, фехтування… Відповідно, вперше за 25 років було зроблено ремонти, в кожному підлітковому клубі з’явилися комп’ютери. Закупили меблі, кондиціонери, обновили станки. Відбулося насправді друге дихання.
По переводу попрацював певний час заступником, а потім начальником Управління молоді та спорту в Дарницькій районній держадміністрації міста Києва. Першим в районі, ніхто до НАЗАРЕНКА раніше цього не робив, Богдан Станіславович провів паспортизацію всіх спортивних закладів, незалежно від підпорядкування і форм власності.
Започаткував фестиваль «Студентська республіка»
Хто чув про фестиваль «Студентська республіка»? Його колись в 90-х започаткував саме Богдан НАЗАРЕНКО. Перед тим Богдан був в 1995-му в Португалії, поїздив по Україні. Скомпілював все. Вперше провели таку програму в рамках святкування Дня молоді 1998 року в Києві, а з 1999-го фестиваль «Студентська республіка» втілюється як всеукраїнський проект, тобто на рівні кожного регіону України. З 2002 р. програма підтримується профільними органами державної влади, відповідальними за реалізацію освітньої та молодіжної політики. В чому суть проекту? Це гра в політику. Молодь грає в політику. В кожній області в кожному обласному центрі протягом трьох днів у парку, на стадіоні, острові відбувається табір під назвою «Студентська республіка». Туди запрошуються представники активних студентських середовищ: лідери студентських парламентів, студентських профспілок, творчих об’єднань. І вони там грають в «Студентську республіку». Є домовленість, що всі три дні – це така держава. Придумується грошова валюта, наприклад, – «шара». Обирають студентського мера, студентський парламент. Проходить виборча кампанія, як вона має відбуватися. Є виборча комісія. Одночасно – концерти, семінари, ігри…Дуже цікаво, змістовно. Цей проект досі існує. Дівчата і хлопці уже зареєстрували Всеукраїнську молодіжну громадську організацію «Студентська республіка». Вже проводять зимову «Студентську республіку». Вийшли на міжнародний рівень. Дуже багато лідерів «Студентської республіки» стали міністрами, народними депутатами. Тобто, як потішні війська при Петрі І, – проводить аналогію, розповідаючи про своє дітище Богдан НАЗАРЕНКО. Студенти погралися в політику, а потім самі стали політиками.
«Дарниця.org» – вирішення проблем громадськості шляхом публічності
Коли до влади прийшла Партія регіонів, Дарницьку РДА очолив Сергій Вітовський, Богдан НАЗАРЕНКО не спрацювався з ним. Пішов у центр зайнятості. Оволодів навиками водіння машиною.
З друзями придумав проект «Дарниця.org». До нині є відповідний сайт. В чому головна ідея проекту? Вирішення проблем громадськості шляхом публічності. Наприклад, комунальна служба розрила асфальт, залатала дірку в трубі, – поїхала, а асфальтове покриття не відновила. Подібних проблем багато. Різні: з сміттєвими звалищами, фашистською свастикою на будинках, відкритими ливневими стоками і каналізаційними люками, десь невчасно подали гарячу воду, стихійна торгівля, незаконна забудова і тому подібне.
«Активісти висвітлювали ці проблеми на сайті, і потім писали запити до влади, щоб влада робила свою роботу, а громадськість її контролювала: коли ви це припините, коли ви усунете неполадки? Влада каже: ми не можемо з тієї чи іншої причини… Але ж найнадійніший контроль – це публічність, бо влада боїться публічності, – впевнений Б. НАЗАРЕНКО. – Що таке влада? Це конкретний чиновник на конкретному місці, який крім зарплати має певні преференції. Коли чиновник бачить, що кияни не просто написали заяву про ту чи іншу проблему, а коли її публічно висвітлили, то він зацікавлений, щоб швидше вирішити це питання.»
«Наведу приклад, – розповідає Богдан Станіславович. – Ми з цього розпочали наш проект. Якийсь мешканець знайшов проблемне питання: у дворі стояв КАМАЗ, самоскид, уже 15 чи 20 років там стояв. Всі знали, хто господар його, в самоскида вже пробиті шини були, він нікуди не їздив, купа металобрухту стояла фактично, весь обписаний, обмальований, обфарбований, брудний, перетворився на звалище. Ми зробили матеріал про це, оприлюднили на сайті, написали запити. І почалося. Адміністрація району: а це не наше, міліція: а це не наше, інші комунальні служби: а це не наше. Ми написали в місто.
Нас замітили. Звернулися до нас з ТРК «Київ», приїхали, познімали, резонанс пішов. А ми весь час одночасно розміщували цю переписку на сайті «Дарниця.org». То ж давали можливість людям дивитися на алгоритм вирішення питання. Тобто, будь-яку проблему можна таким чином вирішити. ЖЕК написав: шановний житель квартири такий то, заберіть свій самоскид. Отже, показали, що вони теж щось зробили. В якийсь момент, це було перед Новим роком, в грудні, самоскид невірогідним чином перемістився на зелену зону. З паркового місця. Ми знову: прийде весна, не місце йому стояти на зеленій зоні, заберіть його взагалі. Вони думали, що ми відстанемо, адже вони звільнили паркове місце. Проблема ж від цього не вирішилася. Вони звільнили проїзд. Ми далі продовжували писати, 48 листів відправили. І напередодні 8 березня, коли ми вже написали навіть прем’єр-міністру, самоскид раптом зник. Ми дійшли до результату.»
«Поки ми займалися цим об’єктом, – продовжує свою розповідь Богдан НАЗАРЕНКО, – в нас було в середньому по дві-три новини в день, вони були ексклюзивними на сайті. В цей час, поки ми займались цим КАМАЗом, водночас створили на головній сторінці сайту інтерактивну карту кинутої автонерухомості Дарницького району. Як з’ясувалося, було біля 60-ти різних таких об’єктів – і мотоцикли, і катера, і автобуси без скла, і причепи якісь, купа машин якихось різних марок. Ми постійно спонукали міліцію до відповідних дій.
Паралельно створили карту фашистської символіки, яка була намальована на будинках: всякі свастики, мілітаристські знаки. Балансоутримувачі будинків і ті, хто обслуговує будинки, установи з благоустрою і реклами: куди ж ви дивитеся, чому не слідкуєте?.. Чому ви не звертаєте на все це увагу?
Також ми створили інтерактивну карту по відкритим люкам, ливневим стокам, куди падали тварини, люди, колеса машин, а всі метали від цих люків – на жаль, в пунктах прийому металобрухту…
Створили інтерактивну карту сміттєвих звалищ по Дарницькому району. Щороку проводиться весняний місячник благоустрою. В місто доповідає район: під час весняної толоки місячного благоустрою ми змогли ліквідувати стихійні сміттєзвалища, з 29 залишилось 14. Я потім підходжу до начальника благоустрою: а де ви діли 15? Куди ви їх ліквідували? Сміттєві полігони не приймають. Відповідь: а ми все завезли на один із 14-ти. … Чиновники звикли переливати з пустого в порожнє,» – розповідає Богдан Станіславович.
Активність Громадських рад
«Коли з’явився механізм громадського контролю через Громадські ради, я теж зацікавився цим інструментом, – зазначає Богдан НАЗАРЕНКО, – Перша Громадська рада Постановою Кабміну була створена 2010 року. Але реально я два роки пропустив. Потім зайшов простим членом в Дарницьку Громадську раду. Потім через два роки її очолив. Потім пішов в місто. Досі цими питаннями займаюся. Є в нас цікаві результати громадської роботи Громадських рад.
Можна надувати щоки: ми можемо, ми хочемо, зустрілися з тим, написали листа туди, провели форум. А всі питають: а де ж результати? Зрозуміло, що часто можна говорити, що результат – це процес. Але ж процес не може бути безкінечним.
Під час Форуму «Велика Столиця»
Приклад. Ми вже два рази провели загальноміські Форуми «Велика Столиця», кожному із Форумів передували галузеві семінари по районах міста. Галузь освіти розглядали на семінарі в Дарницькому районі. З подачі дарничан в одній із Резолюцій Форуму є дуже цікавий пункт: ініціювати розробку, проектування, і будівництво 4-го поверху на триповерховій школі. Тобто, будівництво житла росте. Інфраструктура за ним не справляється. Нові школи і садочки будуються повільними темпами. Умовно кажучи, збудували школу на 500 місць, чи 700, чи 1000, а за цей період будинки в Києві по кількості дітей, які там живуть і найближчим часом будуть жити – уже 10, 15, 20 тисяч. Тобто в рази більше. Темпи будівництва соціальної інфраструктури у вигляді шкіл, садочків, медичних закладів, транспорту, доріг не доганяють темпи будівництва житла. Ми виступаємо проти такого безвідповідального будівництва, виступаємо, звичайно, за нові школи, садочки, але там – поки плани, проекти, бюджети, то ми наразі – за створення проектування четвертих поверхів на триповерхових школах. Тим більше, що існують школи з трьома поверхами. Коли ми добудуємо ще один поверх для старшокласників (не для маленьких дітей) на приміщенні школи, яка розрахована нехай на 800 місць, то це дозволить збільшити потужність мінімум ще на 200 дітей. А це вже – економія. Просто треба добудувати. І це є вирішенням на певному етапі певних проблем. Ми запропонували: давайте розробимо такий проект на базі 315 школи в Дарницькому районі. Звернулись до народного депутата Віталія Сташука. Через Кабмін вибили гроші, субвенцію на проектувальні роботи. Показали КМДА. Вони кажуть: ми не можемо, ми не встигаємо, треба закласти в бюджет… Ми вписали цей пункт в Резолюцію на своєму Форумі «Велика Столиця». Пройшов рік-півтора. І в 315 гімназії 4-й поверх зараз добудовується. Це була наша ініціатива. А таких шкіл в Дарницькому районі –11, по місту Києву –100. То ж це – вихід із ситуації.
Інший приклад. Деснянський район. До Громадської ради міста звернулись з черговою проблемою: там була велика стоянка, на 300 чи 500 машин. А по Генплану мала бути школа і дитячий садочок. Поки не було коштів, не враховано в бюджеті, цю територію зайняли і розмістили стоянку. Але ж стоянку розмістили незаконно. Що люди не робили: і писали, і вимагали, і підписи збирали, і огорожі валили. Кажуть: добре, не виходить у Вас зараз збудувати школу і садочок, ну хоча б оформіть це як автостоянку, щоб кошти йшли в бюджет, а не незрозуміло куди.
З цією проблемою активні мешканці звернулися до учасників галузевого семінару з освіти в Дарницькому районі, який проводила Громадська рада при Дарницькій РДА (перед міським Форумом «Велика Столиця» Громадські Ради в кожному адміністративному районі Києва проводили галузеві семінари відповідної тематики: щодо ЖКГ, медицини і т. п.). Якраз Дарницький район був галузевий по освіті, Громадська рада Дарницького району підтримала активістів. Записали цю вимогу громади також в Резолюцію Форуму «Велика Столиця». Далі звернулися згідно Резолюції у відповідні комітети, департамент, до мера: чому таке відбувається?, дайте відповідь. Буквально за два тижні до Форуму громадськість приходила з цього питання до голови Деснянської РДА, він відповів, що то не його справа, мовляв звертайтеся до КМДА, в правоохоронні органи. А от уже через два тижні після Форуму «Велика Столиця» у фейсбуці появилася інформація від імені голови Деснянської РДА: ми працюємо з громадськістю, щойно відбулася спільна нарада з структурними підрозділами міської і районної влад і прийнято рішення побудувати дитсадочок на Радунській. Пройшов рік – і дитячий садочок побудовано, з першого вересня минулого року він функціонує.»
Влада не чує громадськість, хоча громада вибирає цю владу
«В цьому році вирішив балотуватися до Київради. Чому? – роздумує Богдан НАЗАРЕНКО. – Я голова Громадської ради при КМДА уже друге скликання. Займаючись громадською діяльністю, бачу що Громадська рада це непоганий інструмент, але не досконалий для вирішення питань, ініціатив громадськості. Головне питання в тому, що міська влада не зацікавлена вести конструктивний спільний діалог з громадою. Наприклад, ви будуєте будинок. В незаконний спосіб. Всі закривають очі. Якщо будинок будується з дотриманням всіх нормативних документів – я за, але, якщо громадськість виступає проти, якщо ви для цього засипаєте озера, вирубуєте ліси, не поновлюєте їх – це колапс. Тобто влада не думає, що буде завтра. Чиновники думають тільки про сьогодні, про заробіток чималих коштів особисто для себе, своєї команди, своїх сімей. Потрібен ефективний діалог між владою і громадськістю. Щоб влада чула громадськість, а громадськість розуміла, що робить влада. Зараз цього немає. Це подібне на мішуру. Влада дає кістку, як собакам, а ви нею користайтесь. Це можна бачити абсолютно в різних напрямках. Наприклад, як Генеральний план формується, як розбудовується місто. Свіжий приклад – метро на Троєщино. Це будівництво уже стало притчею. Тридцять років будується. Кличко п’ять років тому перед виборами обіцяв, чотири роки нічого не будували, в останній рік процес зрушив з місця. Але те, що він почав хоча б щось робити, не вирішує всього питання ліквідації транспортного колапсу з Троєщини. Будує міст, з нього хоче будувати з’їзди, які пройдуть по ділянках садових кооперативів; господарі будинків там заасфальтували за свої гроші дорогу, приватизували свої будинки, а тут піде техніка – і… Місцеві мешканці виступили проти. Їх ніхто не слухає. Треба, і все тут. А куди ви далі дорогу поведете? І до чого тут метро? Відбувається чергова маніпуляція. Там є Урочище Горбачиха, на його території хочуть створити новий квартал. Піде потім дорога на Троєщино чи ні – це вже десяте питання. За оцінками спеціалістів, метро, якщо зараз розпочати правильно будувати, в кращому випадку запустять аж в 2035 році. Так кого ми обманюємо? Які п’ять років? Прийти до влади, щоб стати мером і обманути всіх? Це конкретний приклад, як влада не чує киян. А таких прикладів дуже багато.
Парадокс. Влада не чує громадськість, хоча громада вибирає цю владу. Тобто треба створити механізми взаємодії між владою і громадськістю. Я був рік тому в Польщі, в Варшаві. Як це у них відбувається на практиці. Там є Комісія суспільного діалогу – аналог нашої Громадської ради. Але там Комісія має робочі групи по всіх районах Варшави. І вони входять до складу цієї Комісії. А у нас зараз окремо Громадська рада при КМДА і окремо Громадські ради при районах. Так, ми об’єднали їх в Координаційний комітет, але це не передбачено нормативними документами, тобто районна Громадська рада не підпорядковується міській Громадській раді. У них – по іншому. У них є загальна міська структура, називається Комісія суспільного діалогу, а по районах створені робочі групи, які входять до складу Комісії суспільного діалогу. До Комісії суспільного діалогу входять не лише громадськість, але і обрані депутати, представники влади – всі спільно колегіально вирішують проблемні питання міста. Цей досвід у Варшаві запозичили з Берліну, з Німеччини. Відбувається ефективний суспільний діалог.
Нашому місту, як і всій країні, потрібне нове прочитання поняття місцевого самоврядування. Ми кажемо: територіальна громада міста Києва. Але територіальну громаду міста Києва киянам нав’язали зверху. Тобто, як би ми в кожному районі, на кожному клаптику, на кожній вулиці, при кожному будинку вибирали своїх делегатів, тобто – представників до вуличного комітету, вуличний комітет – до квартального, квартальний – до міжквартального, міжквартальний – до районного, а вся ця структура вибирала б мера і депутатів, то ця структура була б пов’язана знизу.
Ми уже скільки років створюємо в Києві ОСББ! Але вони створені ледь в половині будинків міста. Чому? Бо люди бояться брати на себе відповідальність. Люди звикли критикувати владу абстрактно. Але ми маємо зрозуміти, якщо хочемо змін на краще в своєму будинку, щоб не було наркоманів, щоб прибиралось, щоб були консьєржі, обладнана прибудинкова територія, щоб були зелені насадження, паркани, пофарбовані лавочки, замінені качалки і т. д., то ми маємо об’єднуватися, щоб спільно думати про свої майданчики, про свої оселі. А по факту, ми чекаємо, що прийде добрий дядя і все за нас зробить. В цьому немає смислу.
Під час засідання Громадської ради при КМДА
Отже, чому я йду до Київської міської ради? По-перше – налагодити і запустити механізм ефективної співпраці, взаємодії, суспільного діалогу між владою і громадськістю. По-друге – надати нове бачення, нове розуміння самоврядування в місті Києві. Щоб знизу доверху вибирали – це передбачено всіма документами. Конституція України, Закон про самоврядування, Стратегія розвитку громадянського суспільства, Статут територіальної громади міста Києва, – все передбачено – потрібна лише політична воля на рівні міста. Наприклад, райради були ліквідовані при Черновецькому Київрадою. Не Верховною радою, не судом. Київрада прийняла рішення: ліквідувати. Спочатку прийняли рішення при Омельченку зробити з чотирнадцяти десять райрад, а згодом і про ліквідацію. Першим питанням першої Резолюції Форуму «Велика Столиця» було якраз відновлення районних рад в місті Києві пропорційно до населення. Вроді наближаємося до якогось рішення. Кажуть, що до кінця року буде прийнято Закон про столицю, в якому передбачатиметься відновлення районних рад. Або відновлення, або створення нових. Або буде їх десять, або шістдесят – не важливо. Головне – ми йдемо до цього і прийдемо.»
В Дарниці проживаю уже 21 рік
«Ця система виборів передбачає, що депутати Київради будуть представляти не тільки партії, але і окремі райони. Я балотуюсь від Дарницького району, в якому проживаю з сім’єю уже 21 рік. Маю розумітися на всіх питаннях, проблемах, і намагатись їх вирішити. Я працював у владі, знаю як думає чиновник. Є громадським діячем, то ж знаю, що потрібно громадськості. А між ними потрібний баланс. Щоб і вовки ситі, і вівці цілі. Я знаю, навіщо йду в Київраду і що я там буду робити. Безумовно, буду розраховувати на підтримку Громадської ради. Коли стану депутатом Київради, то піду з посади голови Громадської ради при КМДА, бо поєднання не можливе. Але підтримуватиму широкі верстви громадськості.
Чому «Наш край»? Партія ідеологічно близька по духу. Ми задумувалися, чи перетворити Громадську організацію «Велика Столиця» в партію, але то не було наше основне завдання, та і не встигали ми. Я не шукав цю партію, мене сюди запросили. Мені близьке гасло партії. Це партія господарників і професіоналів. Я вважаю себе таким. За мною є певний бекґраунд, певний досвід. Я зможу на місці депутата Київради реалізувати себе, свої здібності, свої спроможності,» – впевнено наголошує Богдан НАЗАРЕНКО.
Записала Дарія Скригунець
