— Максим з інтелігентної сім’ї. Тато викладачем був, а мати — вчителькою. Коли я в Політесі вчився, Степан Кривош став моїм куратором. Зачотний мужик. Якби заочники не споїли, ще б стільки винаходів зробив, — 1 серпня чоловік в окулярах вмощується на дерев’яній лаві біля будинку на бульв. Дружби народів у Луцьку. Тут шість років тому продав квартиру «луцький терорист» Максим Кривош. 21 липня у центрі міста він взяв у заручники пасажирів автобуса Берестечко — Краснилівка.
— Чує моє серце, підставили Максима, щоб із Луцька зробити «Дикий захід». Ще один такий вибрик — і в найбільш бунтарських областях оголосять надзвичайний стан. Ідеальний сценарій на осінь, щоб на Київ не рипалися.
— Попросіть Зеленського, щоб більше до нас не приїжджав. Після його візиту почалися неприємності, — каже кучерява білявка, на вигляд років 50. У прозорому пакеті несе хліб, масло і помідори. — Як тільки обіцяє взяти ситуацію під особистий контроль, починаються проблеми і хаос.
Дістає з кишені жменю соняшникового насіння для голубів.
— Сестра в Брянську про теракт дізналася раніше за мене, — продовжує. — У нас ще толком не розібралися, хто терорист. А в них уже по новинах передали, що він воював на Донбасі. Усі батальйони відхрестилися. Не був Кривош на війні. Наступного дня сестра дзвонить: «Что там ваш террорист?» Кажу: «Він такий наш, як і ваш, бо в Оренбурзькій області родився».
— Давно пора від нього йти. Пів року стирчить у Польщі, а грошей все одно не бачиш, — чоловік із татуюванням на литці стелить покривало на міському пляжі.
Жінка з трьома перснями на правій руці мочить ноги у Стиру. Морщить носа. Вода холодна, жовтувата. Не купаються, лишаються смажити шашлик.
— Паша, не все так просто. У мене від нього двоє дітей.
— Хочеш, я їх усиновлю? Якби не твоя мамка, це були б наші діти.
— При чому тут мамка? Я сама вибрала Ігоря. Він якраз з війни повернувся. Не могла відмовити.
— Це все через то, що я з Нінкою переспав? Клянуся, не знаю, хто її під мене підклав. Я тоді п’яний був. Думав, день твого весілля не переживу. Я після тебе ні з ким не зустрічався. Ну, скільки твій Ігор має? 12 тисяч? Я тобі можу дати більше. Бізнес почав працювати. Щосезону можу в Єгипет возити. Ти подумай добре.
На зупинці біля ринку відро абрикосів ставить жінка з бородавкою на щоці. Її наздоганяє ровесниця, тримає за руку доньку у джинсовому комбінезоні.
— Можеш привітати, — хвалиться остання. — Мар’яна математику і мову склала на 190 балів, англійську — на 189. Тести були легші, ніж торік. Дарма на репетиторів потратили тисячу доларів. Якби ЗНО пройшло раніше, могла б у Франції вчитися. Ті, хто за кордон хотів поступати, цього року пролетіли.
— Наш із математики взяв 190 балів, а з мови — 131, — дає подрузі жменю абрикос. — Універ не світить. Проплакала цілу ніч. Свекор каже, дарма переймаюся. Малий і без вищої освіти проб’ється — із 13 років програмує. У мене зарплата 7 тисяч, а він, буває, за місяць заробляє 12.
Подружжя пенсіонерів у вишиванках біля Свято-Троїцького собору чекає на авто молодят. На 13:00 тут буде вінчання їхньої онуки. За 100 м, на Театральній площі, був припаркований автобус із заручниками.
— Відчувала, щось має статися. За два тижні до цього біля замку Любарта впав 200-річний ясен, символ Луцька. Зранку 21 липня відправила чоловіка на дачу обірвати сливи. На цю маршрутку спізнився. Дзвоню, а в нього телефон розрядився. Набираю сусіда, теж поза зоною. Перша думка: Толя в тому автобусі. Розпереживалася.
— Приїхала в село на таксі. Віддала на дорогу пів пенсії, — регоче чоловік. — А я в теракт не повірив. Усе стало ясно, коли воду заручникам поніс перший заступник голови Нацполіції. На такі спецоперації відправляють рядового у бронежилеті. Коли ввечері дивилися, як порожній автобус атакують бронетранспортером, реготав на весь балкон. Погані режисери тепер сидять на Банковій.
— Звідки мати підхопила коронавірус? Чотири роки була лежачою, — сивий бородань виходить із загсу зі свідоцтвом про смерть. — Приніс я або внук Женік. За три дні згасла. Шкодую, що тієї ночі пішов спати. Думав, зранку договоримо. Через годину прокинувся від того, що в хаті ніхто не кашляє. Мама була ще тепла, але вже не дихала.
Йому співчуває знайомий:
— Лікарка каже, що чверть українців вже могли перехворіти. Мене на початку березня так ламало. У животі крутило, дихати нормально не міг. Нюх відняло. Досі тахікардія мучить, — закочує рукав, зиркає на годинник. — Думають, карантин поможе. А він тільки економіку на лопатки поклав. Ще пару місяців такої ізоляції — і все буде сплошний Китай.
Вусань у джинсовому жакеті спускається сходами від замку Любарта до Центрального ринку. Розкриває парасолю. Назустріч йому — знайома у плісированій спідниці.
— З нічної зміни і зразу — на базар. Ви хоч колись відіспитеся? — підморгує.
— У сім’ї тепер один я на зарплаті. Сина й невістку скоротили. Нову роботу шукати не хочуть. У магазин не ходять, а до холодильника стежку витоптали. Вчора купив ковбаси, масла. Прийшов з роботи — нема що їсти. Я чотири роки на пенсії, а вдома не просидів і дня. З нічними змінами більше 7 тисяч не виходить. Друг-травматолог кличе в Лівію. Два роки тому звідти 17 тисяч доларів привіз.
— Нащо вам та Лівія? Польща ближча. Медсестру Наташу пам’ятаєте? Під Варшавою в медпункті працює. 1200 доларів має на місяць. За житло не платить, — блондинка протирає антибактеріальними серветками руки, у м’ясному відділі купує 1 кг сала за 90 грн і лопатку — по 110 грн.
— Польща — учорашній день. Там зараз нормально платять тільки за шкідливі умови праці. Брат їздив на завод, де виготовляють клейонку. Після десятої зміни харкав кров’ю. Отримав 800 доларів і звільнився. У Німеччині на автозаводі робить обшивку салонів. Має чистими 2,5 тисячі євро. За рік дітям квартиру купив.
— Із нашого класу живі тільки ми з тобою. Із мужиків ніхто більше 50 років не протягнув. Льонька Плющ зимою помер у тубдиспансері. Ванька Чорний у Польщу поїхав і зник безвісти, — у маршрутці №9 пасажир у спортивному костюмі поступається місцем колишній однокласниці. — Валю Заєць пам’ятаєш? Вийшла заміж за Саньку Болта. Не повернувся з АТО. Вона сіла на стакан. Поховали у травні.
— У самої все пішло наперекосяк, — жінка витирає з лоба піт серветкою. — За рік змінила п’ять квартир, чотири міста, дві країни. Розлучилася, тітку поховала. Дочка з Польщі вагітна повернулася. Хто батько — не каже. А потім думаю: чого я себе накручую? Цей рік показав, що в житті найважливіше. На похороні тітки познайомилася з майбутнім чоловіком. У липні внучка народилася. Семимісячна. Недоношена, але ж жива. Відколи грудь почала брати, щодня додає 50 грамів.
×
Джерело: gazeta.ua
