Олена Теліга – відома українська поетеса та діячка ОУН. З нагоди 114 річниці з дня народження Факти ICTV зібрали найцікавіші історії з біографії та її відомі вірші.
Біографія Олени Теліги
Олена Теліга народилася 21 липня 1906 року на території Російської імперії в родині відомого вченого, інженера-гідротехніка. Батьки Олени, які родом з України, незабаром емігрували до Західної Європи.
У період, коли батько поетеси очолював Українську господарську академію (Чехословаччина), Олена навчалася в Українському інституті імені М. Драгоманова на історико-філологічному факультеті (1923-1929, Прага). Саме тоді, на одному зі студентських вечорів, поетеса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Михайлом Телігою.
У 30-х роках жила з чоловіком у Варшаві. Через скрутне матеріальне становище Олена була змушена працювати на низькооплачуваних роботах, зокрема манекенницею.
Саме в Чехії почав формуватися, а в Польщі остаточно утвердився націоналістичний світогляд поетеси. Олена Теліга неодноразово друкувалася на сторінках Літературно-наукового вісника, а згодом стала одним з його співробітників, вела активну громадську та культурну діяльність, виступала з рефератами на тему боротьби за національну свободу. Перебуваючи за кордоном, Олена мріяла про повернення до рідного Києва.
22 жовтня 1941 року Олена Теліга повертається до столиці України, де разом із представниками тогочасної інтелігенції організовує Спілку українських письменників.
У листопаді того ж року діячка стає головним редактором додатка до газети Українське слово – Літаври, який виходив окремим накладом. Тижневик під редакцією письменниці не друкував текстів з пропагандою німецького окупаційного режиму, що стало приводом для численних доносів.
9 лютого 1942 року вона, як і завжди, пішла на роботу до Спілки українських письменників, де на неї чекала засідка. Її, разом з чоловіком іншими членами організації, було заарештовано, а згодом розстріляно в Бабиному Яру.
Вірші Олени Теліги
Сучасникам
“Не треба слів! Хай буде тільки діло!Його роби – спокійний і суворий,Не плутай душу у горіння тіла,Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.
Але для мене – у святім союзі:Душа і тіло, щастя з гострим болем.Мій біль бринить, зате коли сміюся,То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.А може в цьому й є моя сміливість:Палити серце в хуртовині сніжній,Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,Та там, де треба, – я тверда й сувора.О, краю мій, моїх ясних привітівНе діставав від мене жодний ворог.
∗∗∗
Засудженим
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?Як могли ми чекати – не битись, а спатьВ ніч, коли у в’язниці спокійно і тихоВи збиралися вмерти – у шість двадцять п’ять.
І коли приволікся заплаканий ранок,Вас покликала смерть у похмурій імлі –А тепер наші душі і топчуть, і ранятьВаші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожній серці пожежу пригаслуРозпалили ви знову – спаливши життя.І, мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій,Та по рідному краю – зловіщі вогні.І піти по слідах ваших скошених кроківРвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
∗∗∗
Моя душа й по темнім трунку
Моя душа й по темнім трункуНе хоче слухати порад,І знову радісно і стрункоБіжить під вітер і під град.
Щоб, заховавши мудрий досвідУ скриньці без ключа і дна,Знов зустрічати сірий розсвітЗ вогнем отрути чи вина…
Щоб власній вірі непохитнійПалить лампаду день і нічІ йти крізь грудні – в теплі квітні,Крізь біль розлук – у щастя стріч.
А перехожим на дорогахБез вороття давать дариІ діставать нові від Бога,Коли не вистачить старих.
До слова, Факти ICTV зібрали підбірку найвідоміших віршів Лесі Українки до річниці її дня народження.
Джерело:
fakty.com.ua
