У Києві на вулиці генерала Жмаченка, 20 вже понад 15 років працює реабілітаційний центр Варнава, що допомагає людям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Все починалося з допомоги дітям-сиротам без даху над головою і опіки батьків, альтернативою для яких став би кримінальний світ.
Це і діти з благополучних сімей, але з невтішними діагнозами – аутизм, ДЦП, синдром Дауна та інші. Свій притулок тут знайшли й інваліди-колясочники, для яких найбільше зло – сидіти вдома під замком. Людей, які потребують допомоги в останні роки стало так багато, що їх фізично ніде розміщувати.
Волонтери – психологи, реабілітологи, педагоги готові працювати в притулку на волонтерських засадах, але прийняти всіх бажаючих вже просто не дозволяє площа. І це зрозуміло – благодійний центр надає реальну допомогу і робить це безкоштовно.
Тому цього року було ухвалено рішення розширювати територію: містобудівні умови отримані і зараз реабілітаційний центр очікує узгодження необхідних документів для початку будівництва.
У ролі соціального партнера фонду виступила одна з найбільших будівельних компаній – Інтергал-Буд. Президент Міжнародного благодійного фонду Варнава Валерій Решетинський стверджує: у соціальному партнерстві вони зможуть побудувати тут містечко доброти, надії та зцілення.
– Валерію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, яким категоріям людей ви допомагаєте?
– Мабуть, немає жодної категорії соціально вразливих людей, які б не були охоплені нашим центром. Але для нас у пріоритеті діти – або покинуті, або з патологіями. Цю діяльність ми почали з середини 90-х. Тоді через загальну кризу в країні викинутими на вулицю опинилося понад 200 тис. дітей. Вони жили в підвалах.
Буквально під ногами у нас створювалася кримінальна республіка, а її ніхто не помічав. Діти дихали клеєм і після цього дивилися мультики – так вони називали свої галюцинації під впливом токсичних речовин. Деякі навіть не володіли навичками самообслуговування – один хлопчик не знав, як їсти борщ, бо ніколи його не бачив – просто пив його. Були 13-річні, які букв не знали.
Ніхто не хотів цими дітьми займатися. Ми спускалися за ними в підвали, каналізацію і виймали звідти. Як так – у нас під ногами буквально гнили сотні кинутих дітей, а вони нікому не були потрібні?
Спочатку просто підгодовували їх і відпускали, потім зрозуміли, що це не так дієво. Створили християнський сирітський притулок, забрали їх з вулиці.
Потім разом з Академією педагогічних наук розробили пілотний проект з класами вирівнювання – Центр дитячої реабілітації, де працювали разом з вченими, педагогами, психологами. І відновлювали їх фізичний стан. Зараз цим дітям 25-30 років, у них вже є свої діти. Але вони з радістю приходять в наш центр, а багато хто виїхав за кордон – будують долю там.
– Цих діток можна було врятувати, відновити їх фізично. А як бути з малюками, яким встановлено тяжкий невиліковний діагноз – ДЦП, синдром Дауна або важкі форми аутизму?
– Так, такими категоріями ми теж займаємося. У цих дітей є батьки, але фактично такі сім’ї кинуті напризволяще – держава практично нічого для них не робить. Ми взяли на себе таку відповідальність. Проводимо для них майстер-класи, реабілітаційні заходи.
Сьогодні одночасно до 300 дітей з інвалідністю проходять через різні реабілітаційні та просвітницькі програми. Вони самовиражаються через творчість, живопис, музику, спілкування, розвиваються, проходять соціальну реабілітацію. Повторюю, немає жодної категорії знедолених, яких ми б залишили без уваги.
У 1995 році була відкрита медична благодійна клініка. Це патронаж лежачих хворих – самотніх людей, які потрапили в скрутні умови. Ми створювали у лікарнях палати, обладнання. Мобільні медичні християнські бригади виїжджали на різні локації, зокрема, у в’язниці.
Коли почалася війна на Сході, понад 100 пасторів протестантської церкви стали капеланами і активно допомагали нашим бійцям і їх сім’ям. Ми супроводжуємо будинки престарілих, створили під Києвом хоспіс для літніх самотніх людей.
– Під час екскурсії було помітно, що вашим вихованцям тісно в цих кімнатах.
– Це правда. Нам дійсно критично не вистачає місця, щоб реалізувати всі проекти, потрібно більше допомоги. У планах центру – зробити дитячо-юнацьку театральну студію, хореографічну, музичну, художню. Але для цього потрібні більш просторі приміщення для фізичної реабілітації інвалідів-візочників, обладнаних за сучасними вимогами.
Адже щоб розмістити одні тільки тренажери та спеціальне обладнання, потрібні величезні площі. І нам необхідний абсолютно безбар’єрний простір, спеціальні ліфти. У центрі працює 95% людей на волонтерських засадах. І вони просять – дайте нам приміщення, ми зробимо гуртки робототехніки, комп’ютерні студії.
Уже зараз в центрі є великий напрям допомоги людям з вадами слуху та зору. Ми навчаємо їх, соціалізуємо, даємо місце і теми для спілкування. Вони не повинні відчувати себе самотніми та покинутими. І все це безкоштовно.
Наша команда хоче створити тут музей створення світу, планетарій, постійно активний благодійний медико-діагностичний центр, соціальні гуртожитки, спеціальні програми для спортивної реабілітації. Зараз вже напрацьовано близько ста соціальних програм.
– На якому етапі перебуває будівництво?
– Ми чекаємо підтвердження проекту від відповідного департаменту КМДА. У 2003 році благодійний центр Варнава в законному порядку викупив цю будівлю. Тут була в буквальному сенсі була руїна: ні даху, ні вікон, ні дверей, стіни розвалювалися. Тут жили дикі собаки цілими зграями.
А ми крок за кроком поступово почали облагороджувати цю ділянку, очищати, перекривати дахи, стіни. Двісті КАМАЗів сміття вивезли з цього двору. Частина дерев тут перегнили, ми все це перекопували, посадили ялинки, висадили розарій. Намагалися облаштувати територію.
Ми купували це приміщення з величезною мрією – створити містечко доброти та милосердя, звідки б йшли імпульси оздоровлення, лікування і реабілітації, високої культури та моралі. Нам виділили 4,5 га на ці потреби, у нас є ескізний проект на всю територію. Отримали містобудівні умови та чекаємо затвердження робочого проекту, тоді зможемо починати будівництво.
Діємо суворо за законом, рухаємося до своєї мети крок за кроком. У нас є договір про соціальне співробітництво і партнерство в галузі благодійництва з потужною будівельною компанією Інтергал-Буд.
Ми дуже ретельно придивлялися до цих людей, які в них наміри. І побачили людське ставлення – вони підтримують всі наші починання. І у нас є надія, що вони забезпечать інженерно-технічний супровід для втілення нашої мрії.
Читайте: Школярі у Києві щодня починатимуть навчання із гімну України
– Як місцеві жителі реагують на це?
– Більшість місцевих і жителів району дуже позитивно налаштовані щодо наших ініціатив. Адже ми це не робимо для себе – а тільки для суспільства. І нам важливо, щоб про це дізналися. І якщо є можливість у чомусь допомогти, підтримати, ми будемо дуже вдячні і ніколи не відмовимося від допомоги або консультацій.
Щоправда, чуємо деякі скептичні голоси. Але я тим, хто сумнівається, кажу: треба було разом з нами розгрібати цей пустир, будувати центр. А потім поговорити з матусями, для яких ми – остання надія. Деякі навіть готові переїхати до Києва, ближче до нас, щоб водити своїх діток на реабілітацію.
Адже видно, що відбувається поліпшення, і потрібно займатися цим постійно, щоб був стійкий прогрес. І багато батьків дітей-аутистів або з іншими патологіями в нашому центрі вперше за десятиліття почали посміхатися. Для нас це найкраща нагорода за працю.
До слова, у Києві шість муніципальних дитячих санаторіїв відновлять свою роботу. За словами мера міста, вони будуть заповнені на 50% і працюватимуть з дотриманням карантинних заходів.
Джерело:
fakty.com.ua
