28 червня 1996 року увійшло до нашої історії як День Конституції, але цьому дню передувала справжня “конституційна ніч”. Верховна Рада ухвалила Основний закон вранці, після напруженого засідання, яке тривало майже добу. Чому так сталося?
Україна була незалежною вже майже п’ять років, але все ще жила за “підлатаною” радянською конституцією 1978 року.
Ліві, які домінували у парламенті, сподівалися на комуністично-радянський реванш і зовсім не були зацікавлені в ухваленні нової Конституції, яка зафіксувала б остаточне перетворення України на незалежну, демократичну, сучасну державу.
Прийшовши до влади у 1994 році, другий президент Леонід Кучма одразу розпочав боротьбу з лівою верхівкою парламенту за запуск конституційного процесу. У червні 1995 року він змусив своїх опонентів підписати спеціальний Конституційний договір, згідно з яким окреслювалися базові контури майбутньої Конституції та визначався конкретний термін – один рік – на її розробку та прийняття.
За наступний рік конституційною комісією був напрацьований узгоджений проект. Але коли його внесли для затвердження у Верховну Раду, її керівництво знову почало гальмувати вирішальне голосування.
Річний термін дії Конституційного договору тим часом сплив. Тоді Кучма заявив, що він готовий передати право ухвалення Конституції народу України, і оголосив всенародний референдум з цього питання. Цей крок так налякав депутатів, що змусив їх виконати “річне завдання” за добу.
Партійні компроміси, пакетні узгодження, поіменне голосування по кожному пункту – так проходила легендарна “конституційна ніч”.
Вранці, після прибуття президента, Верховна Рада провела вирішальне голосування. Кучма подякував депутатам, хоча й пожалкував, що їх довелося спонукати до роботи у такий екстремальний спосіб.
Читайте:
Але на цьому пригоди Основного закону не скінчилися. Конституція України була демократичною та прогресивною. Венеціанська комісія Ради Європи визнала її майже ідеальною.
Але в ній були зафіксовані переважні права президента, які перетворювали Україну на президентсько-парламентську державу.
Такі важелі були вкрай потрібні Кучмі у період подолання глибокої економічної кризи 90-х років, коли він та його уряд вів цю боротьбу фактично без участі парламенту.
Та на початок нового тисячоліття кризу вже було подолано. Тому протягом свого другого президентського терміну Кучма постійно наголошував на необхідності перерозподілу владних повноважень за європейським принципом, за яким відповідальність за формування уряду та його діяльність бере на себе парламент.
Але Кучмі вдалося досягти цього лише наприкінці свого президентства. Під час вирішальних подій Помаранчевої революції він схилив її головних учасників до мирного компромісу, ціною та запорукою якого була така політична реформа.
8 грудня 2004 року Верховна Рада проголосувала, а президент Кучма підписав пакет законів, згідно з якими Україна ставала парламентсько-президентською державою.
За цими принципами Україна жила до президентства Януковича. Та у перший же рік своєї неповної каденції він фактично здійснив конституційний переворот.
30 вересня 2010 року, переламавши парламент та Конституційний суд, Янукович отримав розширені права зразка 1996 року. Гойдалки історії знову відкинули Україну у минуле.
Але якщо наприкінці 90-х років Україні і справді був життєво необхідний президент з широкими можливостями, то авторитарний режим Януковича користався “кризовими повноваженнями” тоді, коли для цього не було жодних підстав. Як Янукович ними користувався – відомо всім.
Після його злочинних дій взимку 2013-2014 року та втечі з країни у лютому 2014 року Верховна Рада знову відновила дію Конституції зразка 2004 року.
Живе завжди змінюється. Зараз проходять дискусії з питань подальшого удосконалення Конституції – зокрема, у частині децентралізації та місцевого самоврядування.
Водночас суспільство і влада відкидають намагання Росії схилити Україну до фіксування у Конституції якогось “спеціального статусу” сепаратистських угрупувань на території Донбасу.
Якщо конституційний процес триває – це означає, що у країні відбуваються справжні політичні процеси, та вона розвивається. Будемо сподіватися, що ці зміни лише слугуватимуть справі зміцнення державності України та не стануть заручниками сценаріїв її ворогів.
28 червня в Україні – День Конституції.
Як показало опитування, нині це .
День Конституції перебуває на передостанньому щаблі серед свят, які відзначають українці.
Джерело:
fakty.com.ua
