Україна – країна чи не з найкращим соціальним забезпеченням для своїх громадян. Але, на жаль, лише на папері – фінансів на всі блага не вистачає. Водночас, у Києві міська влада робить чимало для того, щоб люди, які заслужили на пільги, їх отримували у максимальному обсязі. З першого січня 2020 року у цій сфері будуть масштабні зміни – почне діяти закон «Про соціальні послуги».
Як це вплине на столичних пільговиків розповіла «Вечірньому Києву» перший заступник директора Департаменту соціальної політики КМДА Світлана Устименко.
– Як готується Департамент до роботи з новим законом?
– У нас багато, що називається, «паперової роботи». Ми маємо добре зорганізуватися. Визначити потребу в соціальних послугах та створити «Реєстр надавачів послуг». Надалі визначити, які послуги будуть надавати комунальні або державні установи, а що можемо доручити приватникам. Згідно із законом, ми будемо мати право передавати (тобто закуповувати) виконання тих чи інших послуг громадським та недержавним організаціям чи ФОПам, які зареєстровані та сплачують податки. Кияни від цього тільки виграють, бо усі послуги будуть адресними.
– Місто готове до «комерціалізації» соціальних послуг?
– Щоб закуповувати послуги, насамперед, ми маємо про них знати. Тобто створення такого реєстру – першочергове завдання. Але у нас уже є досвід «закупівлі» послуг – завдяки міській цільовій програмі «Турбота». Також у нас є міська цільова програма «Соціальне партнерство». Ось ця програма передбачає фінансову підтримку громадських організацій, діяльність яких має соціальну спрямованість. Це організації, які опікуються людьми із інвалідністю, ветеранами та жінками. Можу запевнити, що у нас багато хороших проектів, у тому числі про надання соціальних послуг окремим категоріям киян.
– Як будуть контролювати якість послуг, що отримують кияни?
– Для нас важливо, аби були стандарти, за якими ми зможемо оцінювати якість соціальних послуг. На сьогодні їх визначає Мінсоцполітики. Багато стандартів уже затверджено, частина у розробці. До речі, важливо те, що до створення цих стандартів залучають практиків – ці ж самі громадські організації, які безпосередньо спілкуються з людьми і знають, що їм потрібно. Адже треба зрозуміти, яка це тонка робота, бо ж людина має погодитися, що їй надаватиме послуги ГО чи держава, і за яких умов. Тобто буде договір, який укладатиметься із кожним клієнтом. Якість надання соціальних послуг обов’язково буде контролюватись.
– Для українців передбачено багато пільг, а от коштів, традиційно, не вистачає. Як це вирішити?
– У нас законодавство, що стосується соціального захисту, мабуть, найкраще у світі. Там прописано дуже багато гарного для мешканців України. Проблема лише в тому, що пільга є, а коштів на її реалізацію у державному бюджеті не закладають. На моє переконання, те, що передбачає держава, це вона і має фінансувати, а міський бюджет повинен витрачати кошти лише на ті преференції, які хоче додатково надавати мешканцям. Наприклад, ветеран війни, особа з інвалідністю має право на санаторно-курортне лікування, яке надається із порядком затвердженим Кабінетом Міністрів України (у розумінні пільговика – це раз у 2 – 3 роки, бо через цей час згідно з чинним законодавством виникає можливість отримати компенсацію. При цьому у разі отримання компенсації пільговика знімають з черги для забезпечення путівкою ). А кошти в держаному бюджеті закладаються таким чином, що на кожного, хто має на це право, черга приходить раз на 10-ть років! Це викликає у людей величезне обурення. І нашим співробітникам доводиться приймати на себе увесь людський біль, вислуховувати стільки негативу! Крім того, закон «Про звернення громадян» ніхто не скасовував, і ми ще й пишемо киянам листи-пояснення.
– У нас багато пільг, які не підкріплені матеріально?
– Україна постійно перебуває у виборчому процесі – і кожна виборча кампанія часто супроводжується якимось популістським законом. Для того, щоб забезпечити реалізацію всіх пільг нам потрібні мільярди. Щоб забезпечити фінансово всі ці пільги, держава має забути про все інше. Практично всі «матеріальні» пільги для людей, які передбачені нашим законодавством, не покриваються на 100%.
– Який приклад найкраще це ілюструє?
– Візьмемо до прикладу питання забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями. Ми не передали (бо не отримали!) жодного авто із 2013 року.
Є у нас інший цікавий приклад – пільговий проїзд у транспорті. Відсутність фінансування з боку держави кияни не відчувають, але це дуже добре відчувають перевізники. Тому, що за пільговиків (а у Києві пенсіонерів, які мають право безплатного проїзду у наземному громадському транспорті, понад 700 тисяч! До того ж у місті багато гостей з інших регіонів України, які користуються міським пасажирським транспортом ) кошти в державному бюджеті не передбачаються. Київрада, щоб знати скільки коштів передбачати у міському бюджеті за пільгові перевезення киян, ввела «Картку киянина».
– А як із пільгами для киян, які захищають рідну землю на сході країни?
– У Києві майже 28 тисяч учасників АТО. Це не багато, якщо порівнювати із 650 тисячами пільговиків. У 2014-му на рівні держави прийняли пакет документів – наші воїни мають статус учасника бойових дій або інваліда війни, а ті, які не підпадали під ці статуси – учасники «добровольчих формувань» – захищені спеціальним рішенням Київради про статус бійця-добровольця. Для них у міському бюджеті закладена адресна допомога – матеріальна разова чи спеціальна, на лікування. Сьогодні ми почали роботу з компенсацій за земельні ділянки. Тобто ми переводимо багато пільг у грошовий еквівалент. Лише оздоровлення дітей «атовців» у нас «організоване» – за путівками, які закуповуються не тендерній основі, бо так зручніше.
– Київ уже почав виплачувати військовим компенсації за передбачені у законі земельні ділянки?
– Ще ні. Порядок виплати компенсації передбачено рішенням Київради. Спеціально створені комісії у районах складають перелік людей, які отримають компенсації і передають нашому департаменту. А ми готуємо проекти рішення Київради – для кожного окреме! Зараз цих документів вже багато, що нам не вистачає у добі 24-х годин (сміється). Сподіваємося, що ці проекти винесуть на розгляд сесії Київради восени.
Для довідки: 17 лютого Верховна Рада ухвалила закон № 4607 «Про соціальні послуги», який визначає основні організаційні та правові засади надання соцпослуг.
Законом визначено, що кожна соціальна послуга матиме свій соціальний стандарт, який затверджується Міністерством соціальної політики.
Оцінювати потреби особи у соцпослугах будуть: фахівець із соціальної роботи, соціальний працівник, соціальний менеджер. У разі необхідності залучатимуться медичні, педагогічні працівники, психологи, реабілітологи та ерготерапевти.
Законом також запроваджується реєстр соціальних послуг. Він складається з розділів про надавачів соціальних послуг, про фізичних осіб, які надають соцпослуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, а також про отримувачів соцпослуг. Внесення відомостей до Реєстру здійснюється протягом однієї доби. Дані про отримувачів і надавачів соцпослуг зберігаються у Реєстрі протягом трьох років після завершення отримання або надання ними соцпослуг.
Закон почне діяти з 1 січня 2020 року.
Дуже важливе питання і важливий закон,тепер він повинен запрацювати в соціумі, а Міністерство соціальної політики повинно працювати над на розробкою Класифікатора соціальних послуг і механізмом їх реалізації…..