«У мене не лапи, а лапища, не зуби, а зубища – я нікого не боюсь», – говорить головний герой казки «Заєць-хвалько». Книжечку з кольоровими ілюстраціями полтавка 54-річна Галина Мосієнко придбала під час вагітності 1993-го. Видана столичним підприємством «Слайд», наклад – 1,5 млн примірників. Хотіла читати своїй майбутній дитині. Але та народилася мертвою.
– У донечки закрилися легені, лікарі нічого не вдіяли, – каже Галина Миколаївна. – Ми з чоловіком не змогли пережити цього разом, розлучилися. Я вдруге вийшла заміж, але завагітніти не вдавалося. Другий чоловік знайшов іншу. Тоді я вирішила більше не створювати сім’ї. Живу для себе, батьків, братів, сестер і племінників.
Жінка виховувала дев’ятьох дітей братів і сестер. Перед сном читала їм про зайця-хвалька. Племінники досі знають казку напам’ять. Найстаршому Іванові – 26 років, наймолодшому Ігореві – 17. Семеро дівчат віком від 18 до 25 років.
– Найбільше казку любили хлопці. Все питали: «Тьоть Галь, я теж стану таким хоробрим, як заєць?» Так і сталося. Іван – військовий. Як одягне форму – очей не відірвати. Ігор торік схопив хулігана, який хотів відібрати у сусідки мобільний телефон. Досі шаріється, коли згадуємо той випадок. Казка стала для нас сімейною.
Галина Мосієнко хоче подарувати книжку першому внукові.
×
Джерело: gazeta.ua
