— Пол денсом — танцями на пілоні — зайнялася чотири роки тому. Моя дочка якраз їхала відпочивати. В неї залишалися невикористаними п’ять оплачених занять у студії. Запропонувала, щоб я відвідала їх замість неї. На першому занятті було страшно і смішно. На пілоні треба було перевертатися. Кричала: «Держать меня всем!» Дівчата збігалися, щоб підтримати. Через кілька занять уже самостійно висіла під стелею. Не вірила, що змогла це зробити, — каже 61-річна Людмила ШЕВЧЕНКО з Черкас.
Жінка закінчила Київський медичний університет ім. Олександра Богомольця. В Черкаській медичній академії викладає мікробіологію, гігієну, профілактичну медицину й епідеміологію.
— Усе моє життя пов’язане з якимось спортом, — розповідає Людмила Віталіївна. — У студентські роки я займалася багатоборством. Бігала, плавала і стріляла. Після народження дітей ходила на фітнес. Згодом захопилася йогою і стрейчингом. А ще впродовж останніх 22 років моржую. Мене до цього підбила одна білоруска, з якою ми ходили в баню. Їй було 76. Домовилися, що в неділю — це було в день виборів 31 березня 1998 року — складу їй компанію. Готувалася за системою Порфирія Іванова. З вечора п’ятниці нічого не їла і не пила до 12:00 неділі. До Дніпра мене повіз чоловік. А білоруска чогось не прийшла. Сказала чоловікові: «Я ж не даремно сюди приїхала». І попрямувала у в’єтнамках в воду. Йшла, а було все мілко. Щоб скупатися, метрів на 20 довелося відійти від берега. Чоловік жартував навздогін: «Далеко не заходь, щоб хоч багром можна було витягти». Кілька разів присіла у воді. На берег вийшла червона, як рак. Але сподобалося. На наступних вихідних уже купалася разом із чоловіком. Він за дев’ять років покинув це заняття. А я моржую досі.
Сім років тому в листопаді брала участь в 1,5-кілометровому запливі в Севастополі. Їздила з черкаським моржем Олександром Толбатовим. Ми успішно пропливли всю дистанцію. Після цього брала участь у спортивно-розважальному шоу на каналі ICTV «Замочені». Мене включили в збірну команду з 20 осіб для участі в міжнародних змаганнях в Аргентині. Це був джек-пот. Бо я тоді 21 день провела в Буенос-Айресі. Постійно хочеться освоювати щось нове. Пол денс — це ще один мій крок до перемоги над страхом.
Тричі на тиждень займається в денс-студії.
— Перші дні деякі дівчата підозріло на мене дивилися. Мовляв, чого вона сюди приперлася. Але потім побачили, що я стараюся, сідаю на шпагат не гірше за них. Заняттям завадив карантин. Але я добросовісно тренувалася з дому. Займалася з онучками. «Строїла» їх, щоб не втратили форму. Втрьох робили вправи з йоги, розтяжки, підкачували руки, ноги і прес.
×
Джерело: gazeta.ua
