«Це були класні два місяці. Хлопці й дівчата – ви справді круті! Дякую за смачну каву, печиво з шоколадом і кота Бориса. Удачі вам, тримайтеся. А мені треба рухатися далі!» – четверта френдеса у Facebook за останній тиждень міняє роботу. Не встигаю стежити, щоб розуміти – хто, чому, звідки й куди йде.
Мода на професійну мобільність була й до пандемії. А коронавірус пришвидшив цей процес. Хороші й не дуже кадри посипалися як із гори каміння. Декого примусово скорочують задля економії. Інші не витримують навантаження й ідуть самі. Але обережно, нікого публічно не звинувачуючи. Єдине що – пишуть прощальні дописи в соцмережах.
Останнім часом мене подивував «Студент» – новенький із робочого чату в Skype. Він ще до карантину прийшов на декретне місце. Старожили билися об заклад на чекушку, скільки той протримається. Колега Денис давав місяць, Іван пророкував два.
– Ех-х, – розтягував Петро, завгосп із 30-річним стажем, – він вас усіх ще тут переживе.
І як у воду дивився. Денис звільнився наприкінці квітня. Іван написав заяву тиждень тому. Петро тільки сміється, виблискуючи золотим кутнім зубом:
– Нема з кого стребувати могорич.
На перекурі цікавлюся у «Студента», як же він упорався з убитим робочим комп’ютером, нервами начальника, нічними змінами й урізаною зарплатою. Той ніяково сміється:
– Так у мене ж троє дітей.
×
Джерело: gazeta.ua
