— Шість років жили в болоті, — згадує 40-річна Євгенія Столяр із села Лука під Києвом. — Бо побудувалися в заплаві річки. Ґрунтові води близько, весною все розливалося. Після найменшого дощу два дні у чвакотні ходили.
До 2000-х люди намагалися не зводити будинків у заплавах річок. Зараз споруджують у низовинах, на колишніх болотах, поряд із водоймами.
— Високі ґрунтові води — найбільша проблема нашої вулиці, — продовжує Євгенія Столяр. — Затоплюють септики, погреби, свердловини. У дощ на подвір’я можна вийти тільки в гумаках, під хату затікає. Дерева й кущі не ростуть, бо корені гниють. Газон постійно водою залитий, цвіте. Кротів вивести неможливо.
Забрати зайву вологу можна кількома способами. Найефективніший — підняти рівень ділянки. Хату ставлять на високому фундаменті, двір засипають землею.
— Деякі сусіди так і зробили, — каже Євгенія Столяр. — Один перед будівництвом завіз до сотні 30-тонних вантажівок піску із землею, розрівняв бульдозером. Двір став вищий на метр. Потім паркан на глибокому бетонному фундаменті робив, щоб не сповзав до сусідів. Вийшло добре, але обійшлось у понад 100 тисяч гривень.
Другий піднімав ділянку дешевою глиною. Йому возили вантажівки з Києва, коли фундаменти під багатоповерхівки копали. Зробив ще гірше, бо вода тепер стоїть зверху. У дощ має на подвір’ї болото, у спеку — камінь. Цей варіант нам теж не підходив, бо хата на низькому фундаменті і двір рослинами засаджений.
Столяри зробили в дворі дренаж. Трохи підсипали ділянку чорноземом. Із верхніх шарів ґрунту зникла надмірна волога.
— Дренаж виконує три важливі функції, — розповідає будівельник 44-річний Максим Шуляк із Києва. — Перша — знижує рівень ґрунтових вод. Волога стікає з верхніх шарів у дренаж. Газон ніколи не стоїть залитий. По ньому можна ходити у дощову осінь чи весну. Друга — у спеку дренаж підживлює землю знизу. На метровій глибині земля завжди мокра. Третя — прибирає миттєву інтенсивну вологу. У зливу потоки з водостічних труб вимивають ґрунт, роблять канави, в які провалюється тротуарна плитка. Грамотний дренаж відводить потоки вглиб.
Дренажну систему роблять залежно від висоти ділянки, її площі й кількості надвірних споруд.
— Найпростіша — це п’ять-шість ям у дворі, — продовжує Максим Шуляк. — Завбільшки метр на метр і стільки ж у глибину. На дві третини заповнюють крупним щебенем чи битою цеглою. Прикривають геотекстилем і засипають землею. Ями не видно, зверху можна саджати квіти і кущі. Кожна вбере 300–400 літрів води.
За більшої кількості вологи ями копають глибші. Всередину опускають бетонні кільця діаметром 1 м, накривають бетонною кришкою і засипають.
— Обійдуться дорожче, але заберуть удвічі більше води, — каже Максим Шуляк. — У такі підземні колодязі відводять воду з водостічних труб, захистивши двір від зливових потоків. Або з місця, де миєте машину — щоб мийні засоби не отруювали ґрунт.
Замість кількох малих дренажних ям можна викопати одну велику.
— Всередину опускають бетонне кільце діаметром до 2 метрів, — продовжує. — У дворі треба прокласти дренажні труби. Це пластикові каналізаційні труби діаметром 110 міліметрів. У стінках свердлять отвори, кладуть у канавки глибиною 40 сантиметрів. Обсипають щебенем, накривають текстилем і засипають. Така система забере вологу у верхніх 30 сантиметрах землі.
Для ефективності водовідводу майстер радить підняти двір на 10 см.
— Жодна система не врятує, коли всю заплаву залило, а ваше подвір’я такої ж висоти, — пояснює. — Оці 10 сантиметрів над загальним рівнем завжди будуть сухі. Для комфорту цього вистачить.
×
Джерело: gazeta.ua