У Києві після тривалої хвороби пішов з життя видатний фотограф Віктор Марущенко. Згадуємо його найбільш знакові світлини та висловлювання щодо Києва, Чорнобиля, професії та майбутнього.
Якщо чесно, все, що я робив в цій професії, робив з егоїстичних мотивів. Я почав займатися фотографією, щоб не ходити на роботу на 9 ранку. Кажеш: «Я пішов знімати». Тебе три дні немає. Потім приносиш три фотографії, які зняв за півгодини.
Я часто відмовляю людей займатися фотографією для заробітку. Пояснюю, що це складно. Вийде не відразу й не у всіх. А якщо і вийде, то є ризик перестати мислити творчо в гонитві за заробітком. Багато хто кидають фотографію. Я цьому дуже радий. Вони продовжують знімати на телефон сім’ю, але амбіції у них зникають.
Найкращі фотографії я зробив, коли був бухий. З’являється такий кураж! Я пив з тими, кого знімав, а знімав тільки тих, з ким дружив. Багато хороших ідей народжуються під легким кайфом. Потім, звичайно, на тверезу вони можуть виявитися нереальними.
Найефективніший український інвестор — це український народ. Саме за рахунок його рабської праці живе Україна.
Я працював на компанію Кучми в якості особистого фотографа. Але лікарів цікавіше фотографувати, ніж політиків. Від лікарів хоч якась користь була. Можна було домовитися маму відвести на консультацію.
Чорнобиль — похмуре враження залишилося від усього. Від перших днів, коли ми приїхали до піонертабору. Сиділи в їдальні. Там стояла така тиша. Муху чути було. Усі навколо фізики-ядерники. Усі розуміли, яку дозу хапанули.
Коли переглядаєш знімки Майдану, особливо моменти протистояння, згадується фраза Роберта Капи: «Якщо ваші фотографії недостатньо гарні — значить, ви були недостатньо близько». Багато наших фотографів, знімаючи Майдан, підходили дуже близько. Ризикували життям. Проявляли мужність і громадянську позицію. Майдан прекрасно зняли. Але далі війну не знімають. І справа не в тому, що наші фотографи не можуть цього зробити. Справа у відсутності соціального замовлення.
Наша країна дійсно системно не архівує минуле. У нас, якщо фотограф помер, вважай, архів пропав. А в усьому світі, якщо фотограф помер, відкривається музей або фонд. Питання архіву взагалі дуже важливе. Як людина, яка за свою кар’єру багато що зняла на соціальну тематику, я дуже гостро це переживаю. На щастя, у мене є Facebook. Це фактично сімейний альбом.
Віктор Марущенко понад 40 років присвятив фотографії. Брав участь у близько 70 виставках Швейцарії, Канади, Німеччини, Франції, США, Бразилії, Іспанії, Литви. Проживав у Києві, Берліні та Швейцарії. Найвідоміші серії фото — «Україна після Чорнобиля» про катастрофу на ЧАЕС та «Донбас — країна мрій» про нелегальний видобуток вугілля.
×
Джерело: gazeta.ua
