У фільмі «Схрон» хотіли передати окопну правду — режисерка Оксана Войтенко, лауреатка кінофестивалю «Молодість»

Наш фільм присвячений тим, хто боровся за незалежність України в минулому і хто продовжує робити це сьогодні.

Про це каже режисерка Оксана Войтенко. Її 27-хвилинна стрічка «Схрон» перемогла в Національному конкурсі 49-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», грошова винагорода — $2 тис.

Дія відбувається взимку 1946 року. Командир загону УПА Орест разом із вагітною дружиною Євою та кількома бійцями переховуються у криївці. Їх оточує загін НКВД. Його капітан ставить Ореста перед вибором: видати йому Єву або прийняти нерівний бій, за сюжетом.

Поспілкувалися з режисеркою під час церемонії нагородження, що відбувалася під аркою Дружби народів.

— «Схрон» – моя дипломна робота за магістратуру університету Карпенка-Карого, майстерня Бориса Савченка, — каже Оксана Войтенко. — Перед цим у мене був ще один історичний фільм — курсова робота «Кордон віри» за мотивами оповідання Володимира Винниченка «Момент». Це був фактично роуд-муві з пригодами і романтичною лінією. Зрозуміла, що мені подобається знімати динамічне, гостросюжетне кіно. І при цьому історичне. Хочу розвивати цей напрям в українському кінематографі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінофестиваль «Молодість» оголосив переможців

«Схрон» — теж поєднання драми та екшену. Робили довго. Творча група працювала на волонтерських засадах. Кожен вклав душу і час у цю роботу. Знімали своїми силами – за допомогою краудфандингу зібрали 30 тисяч гривень. Були приватні спонсори, генеральний продюсер Юрій Мінзянов допомагав. Також свої гроші вкладала.

Чому вирішили зняти кіно про УПА?

‒ Усе починалося з того, що мені хотілося зняти якийсь історичний фільм в одній локації. Недорого, з кількома акторами. Над сценарієм працювала приблизно рік разом із Анатолієм Соболевським, який 2014-го добровольцем воював в АТО. Підказував мені деякі речі з точки зору і чоловічої психології, і воєнних, тактичних моментів.

У стрічці розповідається не конкретна історія, але на основі подій, які справді мали місце під час визвольної боротьби. Ідеться про жінок у криївках. Бували й випадки, що народжували там. Одна з історій, про яку дізналася, відбулася 1946-го в Івано-Франківській області. Провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Мельник переховувався у криївці з дружиною та немовлям. Їх оточили, й закінчилося все трагічно. Він застрелив дружину, дитину і потім себе.

Як досліджували тему?

‒ Спочатку зверталася до історичних консультантів. Спілкувалася з двома. Розказала про свою ідею, що жінка у схроні народжує. Обидва мені сказали: «Таке рідко бувало. А для чого фільм про дуже нетиповий випадок? Робіть краще про те, що було поширено». Після цього зрозуміла, що вони мені нічим не допоможуть. Тому треба було самій заглибитися в тему. До того про УПА тільки щось зі школи смутно пам’ятала, тому багато читала. Передусім спогадів бійців, зокрема й жінок. І поступово матеріал збирався й накопичувався.

Чому обрали саме такий час дії?

‒ У фільмі немає конкретної прив’язки, але під час написання сценарію думали про 1946-й. Тоді наші воїни почали зазнавати великого тиску з боку радянської армії. До цього СРСР був зосереджений на війні з нацистами. Навіть були випадки, коли упівці вступали в союзи з партизанськими загонами, щоб разом розробляти операції. А щойно закінчилася Друга світова, Совєти направили всі сили на боротьбу з УПА.

Це був дуже складний період для повстанців. Ці настрої відображені у стрічці. Деякі хлопці вже не вірять у те, за що борються. Відбувається бунт.

Ми хотіли передати окопну правду у фільмі. Показати, що упівці — це були живі люди. Серед яких були і герої, і зрадники.

Коли й де проходили зйомки?

‒ Почалися наприкінці 2018 року і тривали до середини 2019-го. У нас були обмежені кошти, знімали ривками, тому все розтягнулося.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кожен упізнає в героях своїх рідних — показали трейлер серіалу «І будуть люди»

Було три локації. Основна – це схрон, який ми збудували в закинутому приміщенні на території кіностудії Довженка. Там було дуже холодно, але все одно це була велика допомога, тому що оренда павільйону – це просто скажені гроші.

Також мали дві натурні локації на Київщині – села Дзвінкове та Лебедівка. Намагалися знайти пагорбисті місця, щоб вони хоч трохи за рельєфом нагадували Західну Україну.

Що найбільше вразило під час роботи над стрічкою?

‒ Те, наскільки були страшні умови, в яких УПА вела боротьбу. Як висидіти з кількома людьми в одній кімнаті чотири на чотири метри три місяці зими під землею. Воші, голод, холод. Наскільки треба було вірити у свою державу і в себе, щоб через це пройти.

Про це майже ніхто не знає. У нас склався красивий міф про УПА. А якщо подумати, а що людина їла, а як у туалет ходила? То починаєш розуміти, як багато ці люди віддали.

У фільмі проводили паралелі з нинішньою війною?

‒ Очевидна паралель – протистояння російській агресії. Також хотіла цією роботою підкреслити те, що УПА – це не якась там далека, давня історія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм «Номери» Сенцова і Сеітаблаєва виходить у прокат

Кіно закінчується трьома титрами. Перший – про те, що упівці вели збройну боротьбу до 1968 року, коли відбулася остання сутичка загону з радянськими військами. Другий факт – остання страта бійця УПА відбулася 1989-го. І третій факт, що останній живий командир УПА вийшов зі схрону 1991 року. Це Ілько Оберишин, який 40 років сидів у схроні на даху будинку.

Чи складно молодому режисеру сьогодні знаходити фінансування?

‒ Я б так не сказала. Якщо в тебе є хороший сценарій, якийсь попередній досвід і хоч трошки комунікабельності. Хоча конкретно зараз скрізь складно — коронавірус, економічна криза, некомпетентна влада. Але щодо пошуку фінансування кіно – багато можливостей.

Які враження від цьогорічної «Молодості»?

‒ Дуже хороші. Мені здається, «Молодість» зробила ребрендинг в останні два роки. Стала більше схожа на фестиваль дебютів, молодих режисерів. А також яскравіша, краще організована. Усе вчасно, жодної затримки показів, чудова комунікація з організаторами.

Де далі показуватимете стрічку?

‒ У найближчі пів року будемо посилати на різні фестивалі. Історія дуже українська. Подивимося, як вона сприйметься за кордоном.

Права на картину — у Держкіно. Вони почали викладати фільми на YouTube. Попрошу не тягнути з цим, щоб люди дивилися.

Які найближчі творчі плани?

‒ Є два повнометражні проєкти. Дуже хочу, щоб вони здійснилися, але поки що не можу про них розказувати, тому що на початковій стадії. Один фільм – трилер з елементами містики. Другий – також історичний.