23 серпня 1918 року Рада міністрів Української Держави ухвалила постанову про заснування в Києві Державного драматичного театру. Це був перший професійний театр України, який мав статус державного.
Постанову Ради міністрів затвердив гетьман Павло Скоропадський. Театру були надані митні пільги та право мати власну печатку з державним гербом. Більшість посад звільнялася від мобілізації. Утримання передбачалося на власні прибутки з допомогою від держави. Співробітники були прирівняні до державних службовців, відтак вони та їхні сім’ї отримували право на пенсію та інші пільги.
У день створення ухвалили й постанову про асигнування 327.400 карбованців.
Згідно зі статутом, метою Державного драматичного театру було «введення в репертуар українського театру всесвітнього драматичного репертуару, через що має дійти поширення серед мас населення України культури і знання. Приготовлення свідомих в європейському репертуарі режисерів та акторів. Виставу зразкових п’єс, виключно на високохудожніх підвалинах, що неодмінно мусить підвищити театральну справу в Україні».
Директором обрали режисера Бориса Крживецького, який працював у Росії та запроваджував принципи реалістично-психологічного театру. Став співорганізатором разом із постановником та актором Олександром Загаровим, запрошеним на посаду головного режисера. Обидва були вихованцями театрального діяча українсько-вірменського походження Володимира Немировича-Данченка.
Розпочати покази планували 26 листопада 1918-го. Але сталася дводенна затримка, бо мали завершити технічну частину вистав. Крім того, директор скаржився на повну відсутність глядачів в усіх театрах міста.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Постановка «Лісової пісні» Лесі Українки відбудеться кримськотатарською мовою — Сеітаблаєв
Перший театральний сезон відкрився 28 листопада драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки у постановці Крживецького в будівлі на вул. Мерінгівській, 8. Нині — вул. Заньковецької. Преса визнала виставу як винятково вдалу, оскільки «українська сцена до цього часу ще не бачила такої ретельної підготовки». Вперше в Україні були застосовані об’ємні декорації: стовбури дерев, фактурні — під кору, в підлозі були прорізані люки, замасковані очеретом, з яких з’являлися водяні істоти.
Другою прем’єрою йшов «Візник Геншель» німецького драматурга Ґергарта Гауптмана у постановці Загарова.
Трупа Державного драматичного театру налічувала 38 акторів. Загаров також здійснив спробу залучити до колективу Марію Заньковецьку. Вона розпочала репетиції ролі фру Альвінг у «Примарах» Генріка Ібсена. Але хвороба завадила продовжити цю роботу.
На початку свого існування заклад мав неофіційну назву «театр європейського репертуару». Переважна більшість постановок — це була західна класика. «Примари», «Нора», «Підпори громадянства» Генріка Ібсена, «Ткачі» Ґергарта Гауптмана, «Мірандоліна» Карло Гольдоні, «Весілля Фігаро» П’єра Бомарше, «Тартюф» Мольєра. Також серед перших вистав були «Брехня», «Дисгармонія», «Панна Мара», «Між двох сил» Володимира Винниченка.
15 березня 1919-го за наказом більшовиків київські театри націоналізуються і перейменовуються. Державний драматичний театр отримує назву Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка. Згодом за вказівкою згори рік заснування закладу змінили на 1919-й. У такий спосіб радянська влада спробувала відсікти перший рік роботи театру за Української Держави.
1927-го театр переведено з Києва до Дніпропетровська. Нині — Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дніпровський театр імені Шевченка вперше виступив у Канаді
Павло Скоропадський вважав відкриття Державного драматичного театру найвагомішим здобутком у театральній сфері за час свого політичного керівництва. Згадував, що заклад відіграв дуже благородну роль у культурній історії України. Був задоволений творчим складом і сприйняттям вистав столичною публікою.
За словами Скоропадського, до того український театр існував із певним репертуаром, який мало змінювався і не йшов далі вистав на кшталт «Наталки Полтавки». «Не виходив за рамки місцевого, не був ознайомлений із європейським репертуаром. А метою Державноого драматичного театру було вийти на широкий шлях світового мистецтва, разом з тим ознайомлюючи нашу київську публіку, неосвічену в усьому, що стосується України та української мови».
×
Джерело: gazeta.ua
